Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2015 року Справа № 911/1235/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддів:Кролевець О.А., Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача:не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)від відповідача:Пеліхос Є.М., дов. № 73/2015 від 12.05.2015р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ»на рішення та постановуГосподарського суду м.Києва від 15.06.2015р. Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2015р.у справі№911/1235/15 Господарського суду м.Києваза позовомПублічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ»доПублічного акціонерного товариства «Авант-банк»провизнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Український фінансовий світ» звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Авант-банк» про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя б/н від 08.08.2014р.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 15.06.2015р. (суддя Любченко М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2015р. (головуючий суддя Федорчук Р.В., судді Майданевич А.Г., Лобань О.І.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 203,215,627,628,640 Цивільного кодексу України, статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», враховуючи які суди дійшли висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним оспорюваного договору.

Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України та ч.1 статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Зокрема скаржник наголошує на тому, що оспорюваний договір від 08.08.2014р. прямо суперечить постанові Правління Національного банку України від 15.07.2014р. №410/БТ, яка є обов'язковим до виконання чинним нормативним актом та якою строком на 180 днів були запроваджені обмеження прав позивача щодо розпорядження належним йому нерухомим майном, а саме заборонено відчужувати будівлі та споруди ПАТ «КБ «УФС» без погодження з Управлінням НБУ в Донецькій області.

ПАТ «Авант-банк» у відзиві на касаційну скаргу просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін з мотивів, у них викладених.

У зв'язку з нез'явлення представника позивача у судове засідання 19.10.2015р., розгляд справи було відкладено на 26.10.2015р., про що колегією суддів винесено відповідну ухвалу.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 01.04.2014р. між ПАТ «Авант-Банк» (кредитор) та ПАТ «КБ «УФС» (позичальник) було укладено договір №ММ67818LG про надання міжбанківського кредиту, у відповідності до п.1.1 якого кредитор надає позичальнику кредит в розмірі 3000000 доларів США на строк з 01.04.2014р. по 04.02.2015р., а позичальник зобов'язується своєчасно та у повному обсязі сплатити кредитору проценти за користування міжбанківським кредитом, виконати умови договору і своєчасно повернути загальну суму заборгованості.

В забезпечення виконання позичальником своїх грошових зобов'язань за договором №ММ67818LG від 01.04.2014р. між сторонами було укладено договір іпотеки б/н від 04.07.2014р., за умовами якого заявник передав в іпотеку відповідачу, в тому числі, нежиле приміщення загальною площею 412,10кв.м., розташоване за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Лобановського Валерія, буд.21, корпус 6.

Згідно приписів статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання

08.08.2014р. між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Український фінансовий світ" (іпотекодавець) та Публічним акціонерним товариством "Авант-банк" (іпотекодержатель) було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до п.1 якого іпотекодавець передає, а іпотекодержатель приймає у власність нерухоме майно - нежиле приміщення загальною площею 412,1кв.м., а саме: приміщення першого поверху площею 246,2 кв.м, з нежитловим підвальним приміщенням площею 165,9кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Лобановського Валерія, буд.21, корпус 6, в рахунок виконання іпотекодавцем основного зобов'язання по поверненню кредиту та відсотків за користування кредитними коштами за договором №ММ67818LG від 01.04.2014р. про надання міжбанківського кредиту та договору від 06.08.2014р. про внесення змін та доповнень до договору №ММ67818LG від 01.04.2014р. в розмірі 3060000 доларів США, що забезпечується договором іпотеки.

Згідно з п.п.3,13 договору б/н від 08.08.2014р. нерухоме майно передається у власність іпотекодержателя за ціною 2149600 грн., яка визначена Державним підприємством "Державний інститут комплексних техніко-економічних досліджень" згідно звіту про оцінку майна від 19.06.2014р. Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та нотаріального посвідчення, а право власності на нерухоме майно у іпотекодержателя виникає з моменту державної реєстрації цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Згаданий договір б/н від 08.08.2014р. про задоволення вимог іпотекодержателя було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук Зоєю Миколаївною та зареєстровано 08.08.2014р. в реєстрі за №1618, як того вимагає статті 36 Закону України «Про іпотеку».

Спір між сторонами виник з тих причин, що, на думку позивача, під час укладення спірного правочину від 08.08.2014р. іпотекодавець не мав права розпоряджатися предметом іпотеки та відчужувати його в силу дії постанови Правління Національного банку України від 15.07.2014р. №410/БТ, яка містила вказівки не здійснювати будь-яке відчуження будівель і споруд ПАТ «КБ «УФС» без погодження з Управлінням НБУ в Донецькій області.

Згідно з ч.1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 6 та ч.1 статті 43 Господарського кодексу України одним з принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

Стаття 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» однією з гарантій банківської діяльності визначає право банку самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їх власності.

Згідно з ч.1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

В свою чергу, згідно з ч.1 статті 92 (цивільна дієздатність юридичної особи) Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

З матеріалів справи не вбачається та судами попередніх інстанцій не встановлено обмеження правоздатності позивача за рішенням суду в тому числі в частині розпорядження належним йому нерухомим майном, в зв'язку з чим, позивач мав право укладати стосовно свого майна будь-які правочини, які не суперечать чинному законодавству.

Разом з тим, постановою Правління Національного банку України №410/БТ від 15.07.2014р. Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Український фінансовий світ" було віднесено до категорії проблемних банків строком до 180 днів. З метою відновлення фінансового стану банку з дня прийняття постанови встановлено, зокрема, таке обмеження у діяльності Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" як не здійснювати відчуження будівель і споруд без погодження з Управлінням Національного банку України в Донецькій області.

Пунктом 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що на підставі статті 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

З листа Національного банку України №18-02017/25247 від 15.04.2015р. вбачається, що при укладанні договору б/н від 08.08.2014р. про задоволення вимог іпотекодержателя, вимоги постанови НБУ №410/БТ від 15.07.2014р. виконано не було, відповідного дозволу на укладання спірного правочину не отримано.

Однак касаційна інстанція враховує, що критерії для прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії проблемних визначено приписами ч.1 статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції від 11.07.2014р., чинній на момент укладення оспорюваного договору).

При цьому, відповідно до ч.ч.2,3,4 статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в цій же редакції) Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України. Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Натомість Закон України "Про банки і банківську діяльність" не містить як заборон для проблемного банку відчужувати своє нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, так і не покладає на позивача обов'язок отримувати згоду територіального управління Національного банку України на вчинення дій щодо розпорядження майном.

Таким чином, рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного, яке прийняте у формі постанови Правління Національного банку України від 15.07.2014р. №410/БТ, є правовим актом індивідуальної дії та має чітко виражений організаційно-розпорядчий характер, оскільки, на відміну від нормативно-правового акта, спрямоване на реалізацію заходів впливу стосовно конкретного проблемного банку, а не щодо невизначеного кола осіб.

З огляду на викладене колегія суддів вважає безпідставними доводи заявника касаційної скарги стосовно того, що оспорюваний договір від 08.08.2014р. прямо суперечить постанові Правління Національного банку України від 15.07.2014р. №410/БТ, як такої, що є обов'язковим до виконання чинним нормативним актом та якою строком на 180 днів були запроваджені обмеження прав позивача щодо розпорядження відповідним нерухомим майном, а саме заборонено відчужувати будівлі та споруди ПАТ «КБ «УФС» без погодження з Управлінням НБУ в Донецькій області.

Касаційна інстанція також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що недодержання позивачем приписів постанови Правління Національного банку України №410/БТ від 15.07.2014р. щодо обмеження прав Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ", як власника відповідного майна на розпорядження ним, не є достатньою та належною правовою підставою для визнання недійсним договору, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено таких наслідків невиконання банківськими установами вимог та приписів (заходів впливу) Національного банку України як визнання недійсними укладених всупереч них правочинів. Недодержання вимог Національного Банку України при наданні певній банківській установі статусу проблемного банку може свідчити лише про наявність підстав для притягнення Національним банком України суб'єкта господарювання, щодо якого вжито заходи впливу, у порядку, визначеному Законом України "Про банки і банківську діяльність", до окремого виду відповідальності за порушення в сфері здійснення банківської діяльності.

Також суд першої інстанції правомірно зазначив, що постанова №410/БТ від 15.07.2014р. була прийнята Національним банком України стосовно Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" як проблемного банку, а не обох контрагентів за оспорюваним правочином, внаслідок чого не може породжувати для Публічного акціонерного товариства "Авант-банк" юридичних наслідків у вигляді недійності договору від 08.08.2014р.

Наведеним спростовуються твердження заявника касаційної скарги про укладення оспорюваного договору з порушенням вимог статі 203 Цивільного кодексу України, а саме без дотримання обмежень, передбачених постановою Правління НБУ від 15.07.2014 №410/БТ, оскільки остання як така, що застосовує до конкретного проблемного банку заходи впливу на визначений строк (180 днів), є організаційно-розпорядчим актом, але не актом цивільного законодавства в розумінні статті 4 цього Кодексу, тобто не має ознак нормативно-правового характеру.

Разом з тим колегія суддів зауважує, що заперечення скаржника зводяться передусім до посилань на укладення оспорюваного правочину з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) проблемного банку, обмеженої розпорядчим актом Національного банку України, а саме постановою постановою Правління НБУ від 15.07.2014 №410/БТ, що згідно з ч.1 статті 207 Господарського кодексу України може бути окремою підставою для визнання недійсним оспорюваного договору в іншому позовному провадженні.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України „Про захист прав споживачів", Законом України „Про оренду землі" та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Як роз'яснено в абзацах 1, 4 та 5 п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 Господарського процесуального кодексу з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, з підстав порушення господарської компетенції ПАТ «КБ «УФС» позов про визнання недійсним договору від 08.08.2014р. не заявлявся, а відповідних посилань на статтю 207 Господарського кодексу України позовна заява не містить. Доказів зміни підстави позову (порушення ч.1 статті 203 ЦК України) в порядку, передбаченому ч.4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, матеріали справи також не містять.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій правомірно розглянули справу в межах заявлених предмета та підстав позову.

Також місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо безпідставності доводів Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" про укладання договору б/н від 08.08.2014р. без попередньої згоди спостережної ради позивача, оскільки спостережною радою Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" було прийнято рішення, яке оформлено протоколом б/н від 05.08.2014р., про укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок заставного майна, а саме нежитлових приміщень загальною площею 412,1кв.м., що знаходяться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Чайки, вул.Лобановського Валерія, буд.21, корпус 6, та водночас наглядовою радою позивача затверджено представником на укладання відповідних договорів - Співак Юлію Володимирівну, яка діє на підставі довіреності б/н від 02.10.2012р.

Колегія суддів враховує, що подана касаційна скарга не містить жодних заперечень з цього приводу.

За наведених обставин касаційна інстанція погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів щодо відсутності фактичних та відповідно правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м.Києва від 15.06.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2015р. у справі №911/1235/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова